Дорога в совершенство

Зок засумрився, засумрився, а потім каже:
−    З моєї точки зору тут "ДEМ" написано, дім, значить. От я і живу тут. А ти хто такий?
−    Чорний бада, − відрекомендувався бада і вклонився.
−    А... − буркнув зок, − бджоли про тебе всі вуха прожужжали.
−    То ти від бджіл відселився, − здогадався бада.
−    Угу, життя з ними нема, − сказав зок, − жалісливі дуже − одразу жалити починають, жадують. Я краще в тебе залишусь.
−    Живи, якщо подобається, − сказав бада, − от чай давай з медом поп'єм для знайомства.
−    З медом я вже знайомий, − сказав зок, і, вилазячи з банки, чемно додав:− до побачення, мене звати Зок.
−    Коли заходять, то кажуть "вітаю", − виправив його бада.
−    А я виходжу, − заперечив Зок і показав на банку, − вийшов от прогулятись, друга баду навідати, медку з чайком попити...
Бада приніс з комірчини іншу банку з медом та, перепрошуючи, підсунув до зока свою чашку.
−    Я ж сам живу, в мене і чашок більше нема, − сказав він.
−    Тоді, − спорядкував Зок, − аби не було скривджених, ти чай з чашки пий, а я буду мед з банки.
−    Слухай, а ти не злипнешся? − занепокоївся бада.
−    Ні, − відмахнувся Зок, понюхав мед і замружився від задоволення. Потім нахилив банку та, підгрібаючи мед до рота вільною лапою, випив все одим махом і солодко причмокнув. Потім пооблизував лапи та сказав:
−    Бач, не злипнувся. Якось я на липу за медом влізся, а там такі злющі бджоли зустрілись! От з тієї липи я злипнувся, так злипнувся. З самої верхівки. А тут чого... Мед, він корисний. І ми, зоки, корисні. Тому що мед їмо. Інше теж їмо − шоколадки, зефір, цукерки різні. Але мед аж терпіти не можемо − як побачимо, одразу заводимось в ньому та з'їдаємо. А було колись морозива наївся, аж памороззю весь пішов. Ну, думаю, на холодильник перетворююсь. Будуть тепер в мене продукти складати, а я стій та ані крихти не візьми. Аж потім светриком шерстяним посмакував, так−сяк відігрівся. Ну, чим в тебе ще цікавеньким пригоститись?
Він з інтересом роздивився довкола. Кімната була невеличка. В кутику стояла шафа з білизною, біля стіни − канапа, на підвіконні − два вазонки. Зок підійшов до краю стола, перегнувся та подивився вниз. Нічого смачненького не було. Вертаючись назад він перечепився через книжку та спитав:
−    Це не про смачну та здорову їжу? Мені б на вечерю щось посмачніше почитати.
−    Ні, − сказав бада, − це про дітей, я дуже дітей люблю.
−    Тоді, − зітхнув Зок, − певно, піду. Чого час гаяти.
−    Добраніч, − сказав йому бада.
І Зок поліз в банку. Але виявилось, що банка стала для нього затісною.
−    Чудасії, − здивувався він, − така простора була банка, чи то вона зсілась поки ми з тобою чаї ганяли? Слухай, бада, а більшої банки ти не маєш? Дуже мені сподобалось у банці жити − в неї замість стін суцільні віконечки, і кришка є над головою. Тільки краще б вона зсередини також зачинялась, бо незручно.
Бада приніс ще одну банку.
−    Велика банка є, − сказав бада, − але вона з медом.
−    Це можна залагодити, − зрадів Зок і похвалив баду: − Гарна банка. З'їм мед та буду в ній жити.
−    А ти не тріснеш? − спитав бада.
−    Я? − здивувася Зок. − Від меду? Це ж не перець якийсь! Та в мене п'ять таких банок влізе. Я − поняття розтяжне.
−     Дивні все ж таки в тебе посудини, бада, − пожалівся він, намагаючись знов утиснутись всередину, − поки з медом − якраз, а порожні замалі. Давай ще банку спробуем?
−    Та ні, − здогадався бада, − досить, бо ти в мене весь мед перепробуєш. І так вже як кавун зробився. Спи на канапі.
Він вклав Зока спати, а сам побіг до комірчини перевірити банки. І не дарма. Ще в трьох банках з медом мирно спали зоки. Вони плавали в меду та пускали бульки...

Раптом тато підскочив з дивана та побіг на кухню. Повернувся він з порожньою банкою з-під меду та суворо спитав дітей: − Як це розуміти? Де мед?
−    Певно, у нас теж завелись зоки, − висловив припущення Ян, дивлячись в підлогу. А Маргарита сказала:
−    Тату, якщо ти так будеш себе поводити, то ніколи не дізнаєшся, що було далі.
−    Добре, − здався тато, − мабуть там, де є мед, без зоків не обійтись.− Ліг на диван, заплющив очі та посміхнувся.

...Прокинувся бада від звону. Зоки бились через його мед.
−     Я перший в нього завівся! − кричав вчорашний Зок.
−     От його і їж! − кричали йому у відповідь.
"Це що ж таке, − подумав бада, − завелись у мене, мед знищують та ще і спати не дають. Зараз рогами їх набодаю!" Роги лежали у бади в шафі. Їх було багато, тільки він їх майже не носив. Були гострі роги, були круті роги, крислаті, кручені і навіть святкові бенгальські. Для першого разу бада взяв звичайні гострі. Коли зоки побачили баду з рогами, вони одразу принишкли та вишикувались на зріст.
−     Ммм...− сказав вчорашній Зок, − виявляється, у тебе цілих два жала.
−     Це роги, − суворо сказав бада, − вони для порядку.
−     А рогатися не будеш? − з опаскою спитав найменший зок.
−     Не знаю, − чесно зізнався бада.
−     Дарма! − урезонив його знайомий Зок. − В нас приховано багато доброго. От, наприклад, − відрекомендував він сусіду, − мій друг, кращий ворог доброго.
−     Як це ворог доброго? − не зрозумів бада.
−     Всього доброго, − підтвердив друг Зока, − особливо меду.
−     То ви ж мабуть бешкетувати будете, замість того, щоб слухатись? − здогадався бада.
−     Що ти, бада, ми слухняні, − відповіли зоки та хором заспівали:

Зокам бада говорив,
Щоб його не слухались.
А вони не слухались
Та його послухались!

Спантеличений бада помахав головою та сказав: − Ну, добре. А як вас звати?
−     Я Зок.
−     І я Зок.
−     Ні, я Зок, − вчинили галас зоки.
−     Зрозуміло, − сказав бада, − вам потрібні прізвища.
−     Я буду Медов!
−     І я Медов!
−     Ні, я Медов! − знов закричали зоки.
−     Зрозуміло, − знов сказав бада, − слухайте сюди: ти будеш зок Медов, ти − Ме−одов, ти − Мі−одов, ти − Мю−одов. Все?
−     Все!
−     Ура!
−     Е−ге−гей! − радісно закричали зоки та застрибали, забігали і заштовхались.
Потім найменший спитав: − І що, ми себе будемо за прізвищем впізнавати?
−     Так ви ж всі однакові, як мені вас розрізняти? Ви чого поперемішувались?! − розсердився він і схопив найближчого зока.
−     Ти хто? Медов?
−     Якщо дасиш меду, тоді Медов, − рішуче відповів зок.
−     Я тоді теж Медов! − сказав другий.
−     Прізвище забрали−и−и... − заскімлив третій Медов.
−     На щось подібне я і очікував, − забурмотів бада та побіг до іншої кімнати.
Повернувся він звідти з фарбами та пензликом, вишикував зоків на зріст, заборонив їм сміятись від лоскотання та розфарбував у різні кольори. Медова − у жовтий, Ме−одова − у рожевий, Мі−одова − у блакитний, а Мю−одова− у зелений.
−     Тепер годиться, − сказав він, коли закінчив работу.
−     Як так годиться, бада, − заперечив зок Ме−одов, − ми вже вмились,нафарбувались, а ще ж не їли.
−     А коли це ви вмивались? − засумнівався бада. − Я ж вас у меду знайшов.
−     Медом і вмивались, бадочка, а їсти не їли.
−     А зарядка? Зарядку треба зробити, − нагадав бада.
−     Якщо, наприклад, медом зарядка, ми не проти, − сказав Мі−одов, а решта енергійно закивала.
−     Ладно, − здався бада, − ходімо снідати.