Дорога в совершенство

Уривок з моєї книги "Злочини КДБ в Києві"

            Росіянин Юрій вступив на службу до КДБ у 1982 році і був одразу переведений для виконання своїх обов’язків в Москву. До 1991 року він залишався лейтенантом КДБ, потім автоматично опинився в офіцерському складі Федеральної служби безпеки Росії, з якого пішов у відставку зі званням підполковника, отримавши право на підвищену військову пенсію за виконання особливо небезпечних службових завдань. Після того почав працювати консультантом в одній з московських приватних охоронних фірм, де працює і по сьогоднішній день.

            Юрій люб’язно погодився розповісти мені трохи про свою роботу в КДБ (попередньо він, наскільки мені відомо, проконсультувався з цього приводу з вищими офіцерами Федеральної служби безпеки, і вони не заборонили йому говорити, поставивши умовою утримання в таємниці свого прізвища й прізвища тих, кому подібні зізнання можуть зашкодити):

            - Я прийшов працювати в КДБ, маючи невеликий досвід роботи слідчим та оперативним інспектором у міліції. Мене, можна сказати, перевели. На той час, а йшов 1982 рік, я вже був членом Комуністичної партії і був переважно задоволений своїм життям: цікава робота, непогана зарплатня, вирішене квартирне питання, ще й не де-небудь, а в самій Москві, столиці величезного Радянського Союзу. Намагався, коли була можливість, допомагати людям, які зверталися до мене як до офіцера КДБ. Згадується, що багато доводилося виконувати безглуздих завдань, коли мені було очевидно, що роблю якісь повні дурниці, але ж я мусив діяти відповідно до даного наказу. Я спеціалізувався на допитах. Допитував як на Луб’янці у добре відомому приміщенні, так і виїздив для допитів на місця. Мене цінували за вміння якісно добувати дані. Звичайно, траплялися і випадки насильства, мені прямо казали, кого й скільки разів можна вдарити, а кого лише легенько налякати. Не шкодували практично нікого, хто потрапляв до нас у руки. Особливо шкода було професорів, інтелігенцію, але бити на допитах доводилося і їх. Я не один це робив, нас була ціла команда. Великою проблемою через це для мого покоління офіцерів КДБ став алкоголізм – ми пили, адже ритм роботи був дуже важким, мало хто його витримував. Я міг би вам побільше розказати щодо російської та зокрема московської специфіки діяльності КДБ, але ж вас цікавить Київ. Про Київ й роботу тамтешнього відділу КДБ я знаю не так багато, хоча бував у цьому місті й знаю кількох місцевих працівників Головного управління. Перед київським відділом Луб’янка ставила одне основне завдання: не допустити сепаратистських тенденцій на Україні. Для цього рекомендувалися зупиняти навіть найменші прояви сепаратизму навіть на низькому локальному рівні, застосовуючи напрацьовані схеми впливу: звільняти з робіт, студентів виганяти з університетів, науковців та викладачів позбавляти можливості працювати за фахом. Був даний вільний коридор для ведення кримінальних справ, так що можна було легко посадити неприємну для КДБ в Україні особу на достатньо довгий термін без особливих проблем. Мені доводилося працювати з відповідальними офіцерами Комітету державної безпеки в Київському університеті ім. Тараса Шевченка, пояснювати їм основні правила роботи, провадити інструктаж. Це були грамотні спеціалісти, мені вдавалося знаходити з ними спільну мову. Я тоді помітив, що в Головному управлінні КДБ в Києві працює велика кількість офіцерів старшого покоління. У Москві було все ж таки більше молоді – можливо, з цим пов’язане і швидше настання реформ саме у московському КДБ, бо у Києві все лишалося колишнім дуже довго, до самого 1991 року. Та й коли ми, москвичі, вже отримали наказ принести нову присягу на вірність Росії та здати стару форму й отримати нову, кияни все ще працювали по-старому. Там усе рухалося повільніше, але це логічно, бо Київ був периферією Москви. В цілому це все, що я можу розповісти. Більше нічого щодо діяльності КДБ в Києві не пригадую.

            Тепер я ще додам кілька слів. Юрій не зміг розмовляти зі мною до кінця відверто, і це мене дивує, бо формат нашого спілкування був достатньо переконливим на користь можливості повністю мені довіряти, не підозрюючи за мною якоїсь подвійної гри абощо. Показово, що Юрій досі не розуміє до кінця злочинного характеру діяльності Комітету державної безпеки, подекуди вбачаючи злочини лише у насильстві під час допитів. Але в будь-якому разі його свідчення є досить цінними.

Последние новости