Дорога в совершенство

Подивився я, на свою голову, фільм "Кава і сигарети" Джима Джармуша. Засумував. Щільно засумував десь у середині фільму. Оскільки дивився фільм в оригіналі (тільки з субтитрами), те на розум, благо пауз в скоромовних діалогах вистачало, прийшли деякі критичні думки.

Пов'язані вони з тим, що я, у силу багаточисленних хвалебних рецензій, чекав побачити набагато змістовніші, хоч в якому-небудь плані, діалоги за чашкою кави. На мій погляд, діалоги... ні не так... такі паскудні діалоги, які я побачив у фільмі "Кава і сигарети" ось ніяк не можуть бути предметом як ні художнього, так ні документального інтересу.

Знаменитості на чорно-білому фоні ось так запросто перекидаються непочутими нісенітницями в американській їдальні. Проблемність фільму якраз і полягає в цієї, гнітючої і грізно нависаючої над столиком, відсутності обопільного зусилля на підтримку якісного діалогу.

Не покидало відчуття, що або режисерська думка була спрямована якраз на таке спотикання в нерозуміння, або він просто цього не бачить, або така норма багатопаузного побутового спілкування країни виробника. Тобто людина думає не про якість відповіді, а про те, як би взагалі швидше згорнути розмову. Я назвав би цей фільм "Як розмову топили в каві".

Абсолютно відсутня інтрига. Навіщо тоді взагалі знімати фільм? У житті є такі захоплюючі бесіди за сусіднім столиком, коли оточення мимоволі починає їх підслуховувати.

У кінострічці "Кави і сигарети" усе, як навмисно, було зроблено для того, щоб від цього підкреслено нудного столика глядач (що гавився) відскочив куди-небудь в інше кафе іншого міста, бажано іншої країни.

Змучені головні герої спілкуються між собою вимушено. Розмова складається як би з послуги і полягає як би у млявенькому перекиданні бідно-прісних словосполучень з одного боку столу на іншій. Слова не долітають, а громіздко падають в каву громадського харчування. Хіба що бракує кавових бризок на брудних столах.

А в чому ж тоді художній інтерес? З чого це, раптом, цей фільм знімали цілих вісім років? Відповідне кафе усі ці роки шукали? Звідки захоплююча поетична хвалебність про унікальність стрічки "Кави і сигарети"? Ідея була дійсно хороша, та ось втілена кострубато до неподобства. Акторам би не каву, а воду у водопою пити.

Якщо порівнювати із стандартними голлівудськими блокбастерами, так і бути, один раз головою згідно кивну, є певна різниця. Розмов більше ніж брутальних дій. Однак фільм "Кава і сигарети" не інтелектуальне кіно, це чистісінької води трав'яна задумь.

Розмови ні про що, які ніяк не клеяться, причому, як їх товариш Джармуш не намагався склеїти. Драматургія не просто кульгає, вона взагалі впала і увесь фільм ховалася під столом. Критики просто її не розглянули, оскільки унікальні діалоги конспектували.

Якщо ідея режисера Джармуша полягала в тому, щоб просто "на ура" зводити знаменитостей за чашкою кави, то, відповідно, виникає логічне бажання припустити, що через якихось екстраординарних особистих якостей публічних людей, рядовий глядач таки отримає деяке естетичне (інтелектуальне) задоволення від захоплюючого спілкування між ними. Я цього задоволення, на жаль, не одержав.

Последние новости