Дорога в совершенство

Уривок з моєї книги "Злочини КДБ в Києві"

            Віктор – чоловік 56 років, українець, охайно одягнений, щоправда із трохи злими очима. Має нестандартне, але українське прізвище. Ми знайомі особисто, саме тому він і погодився розповісти про свою співпрацю з Комітетом державної безпеки, яка мала місце в радянські часи. Після розпаду СРСР Віктор отримав роботу в Державній податковій інспекції, а зараз він працює обліковцем-аудитором в приватному магазині. 

-         Вікторе, як і чому ви стали співпрацювати з КДБ?

-         Все дуже просто. Це трапилося в 1985 р., я тоді працював на київському заводі „Електронмаш”, який виробляв комп’ютерну техніку. Щоправда, вона була не надто високого рівня, але в Радянському Союзі цінувався в першу чергу вітчизняний продукт, навіть якщо він був гіршим за імпортний. Погодився мати справу з КДБ, тому що обіцяли допомогу на роботі, заохочували перспективами службового підвищення, говорили про премії. До речі, жодної премії я так і не дочекався. Все, що я отримав від КДБ – це квартиру в Києві, яку б я все одно отримав для своєї сім’ї, але це сталося б трохи пізніше.

-         Які завдання ви виконували?

-          Переважно слідкував за своїми колегами по роботі. Мені дали зразки оформлення скарг щодо підозр у політичний неблагонадійності, і я їх складав такі скарги не деяких людей, яких вважав неблагонадійними. Комусь із них через це загрожували серйозні неприємності. Робота була нелегкою, бо доводилося зустрічатися у вільний час, втиратися в довіру, випивати разом, щоби людина почала про себе щось розповідати. А потім я вже все обдумував і складав скаргу, якщо щось з розказаного мені не подобалося.

-         Що могло стати причиною для підозр?

-         Насамперед наявність родичів та знайомих за кордоном, ведення міжнародного листування, замовлення міжнародних телефонних розмов. Небажання вступати в Комуністичну партію. Обрання специфічного фаху для своїх дітей – так, якщо син інженера вирішував вступати в Інститут кіномистецтва, це вважалося ненормальним.

-         Це правда, що можна було мати проблеми з органами КДБ через невинні анекдоти на політичну тематику?

-         У принципі, ні. Я декілька разів складав скарги своєму начальству щодо подібних анекдотів, але жодного разу не було скільки-небудь серйозної реакції, а якось мені навіть порадили шукати більш вагомі порушення норм робочої дисципліни.

-         Чи мали ви якісь додаткові функції або спеціальні завдання?

-         Одного разу, це було в 1987 – 1989 роках, мені було доручено відстежити одного чоловіка, який щойно повернувся до Києва з тривалого закордонного відрядження в одній з капіталістичних, як тоді говорили, країн. Його підозрювали в співпраці із західною розвідкою з метою проведення акцій виробничого саботажу на заводі „Електронмаш”. Я мусив втертися до нього у друзі, ми частенько зустрічалися для випивки, але скільки я з ним не розмовляв, жодної компрометуючої інформації дістати не зміг. Якби в мене були серйозні підозри, я міг би скласти фіктивну скаргу і її прийняли б до дії як офіційне свідчення, однак я дійсно не знайшов причин підозрювати того чоловіка. Щоправда, я продовжував слідкувати з ним аж до самого 1991 року, доки тривала моя співпраця з КДБ, хоча вже в кінці 1989 року мені наказали припинити стежити за даною особою.

-         Як ви зустріли серпень 1991 року і розпад СРСР? Чи не мали побоювань щодо своєї долі, адже комунізм було засуджено?

-         Думаю, мені нічого не загрожувало, бо я був лише пішкою у великій грі. Мені не розповідали ніяких секретів чи таємниць державного значення. Я виконував мілкі доручення, от і все.

-         Коли і за яких обставин припинилася ваша співпраця з КДБ?

-         Вже в 1991 році я майже нічого не доповідав у заводський відділ КДБ, а десь у грудні 1991 року зник і сам відділ. Так і закінчилася моя співпраця з органами.

-         Дякую вам за розмову і за чесні відповіді.

Вам это будет интересно!

Последние новости