Дорога в совершенство

           Мав я одного друга. Наші відносини тривали досить довго, чи не половину нашого з ним життя. Ми прекрасно знаходили спільну мову, доки навчалися в університетах, але вартувало нам перейти в доросле після-університетське життя, як почалися нерозв’язувані конфлікти. Ми не могли порозумітися буквально ні в чому, навіть найменші деталі викликали у нас сварки й образи.

            Я ніяк не міг зрозуміти, чому попри наявність прекрасного фаху механіка машинобудівного виробництва він ніде не хотів працювати. Волів просто сидіти вдома й користуватися звичною вседозволеністю батьків, які насправді дуже мало турбувалися про свого сина. До того ж, батьки давали своєму синові достатньо грошей, щоби він і в 22, і в 23, і в 25, і пізніше не мав потреби працювати. Перетворившись на домосида, він став ще й жахливою людиною: грубою, злою, нечемною, замкненою. Така ніколи не поцікавиться, як справи, що робиться в світі, чим варто було би зайнятися на вихідних. Усі його розмови зводяться до іронічних жартів й дискусій на тему „Хто скільки заробляє”.

            Мені було надзвичайно тяжко підтримувати контакт з моїм другом у цей час. Він постійно намагався мене образити, піддіти, вколоти. Я ж мусив терпіти й чекати, бо дуже не хотів втрачати старого знайомого, адже їх потрібно цінувати. Народна мудрість каже: старий друг кращий за нових двох. І тоді я почав молитися до Тихвинської-Львівської ікони Богоматері й благати про допомогу у взаєминах з моїм нестерпним другом. Щодня я згадував його ім’я в своїх молитвах протягом приблизно двох тижнів, аж раптом сталося те, чого я найменше чекав. Одного ранку той друг подзвонив мені й запропонував зустрітися для розмови. Я радо погодився.

            Ми зустрілися на Площі Льва Толстого й усамітнилися в одній з тамтешніх кав’ярень. Замовивши собі по чашці еспрессо, ми почали нашу розмову. Ось що я почув від свого друга:

-         Ти знаєш, я зрозумів, що жив останнім часом дуже неправильно. Навіть ось звичку неправильну підхопив – курити цигарки. А я ж ніколи не курив, навіть коли навчався в університеті, а там курили всі, навіть секретарі в деканатах. Мені те навчання університетське тому нічого й не дало, що я не знав, навіщо вчуся. Так само я не знав, чому людині потрібно працювати, адже це таке тяжке заняття. Куди приємніше сидіти вдома, добре харчуватися за батьківський рахунок й нічого не робити, доки життя так дозволяє. Для мене ще донедавна це були очевидні, беззаперечні речі. Але відучора я працюю на одному автомобільному підприємстві, обіцяють гарну зарплатню. Я усією душею відчув, що мушу працювати, бо інакше просто не зможу бути чесним з людьми, зі знайомими, з друзями. Вони мене не сприймають таким, яким я був до останнього часу. Прикро, що тільки тепер я зрозумів свої помилки. Та все одно радий, адже більше так продовжуватися не могло.

-         Я теж дуже радий за тебе. Зізнаюся, що й сам думав про твій трохи ненормальний спосіб життя, але не наважувався щось казати, бо ти б образився. Ми й так багато сварилися протягом останнього року. Я не хотів нервувати тебе в черговий раз. І тому вельми тішуся, що тепер все минуло й ти повернешся до нормального режиму існування, працюватимеш, заробляючи собі на життя. Це принесе тобі нові інтереси, нові задоволення.

-         Так. Дякую, що був поруч. Мені потрібна підтримка.

-         Звичайно, я все розумію. Успіхів тобі на твоїй новій роботі!

Отож, мій друг змінився повністю, став іншою людиною. Я цього просто не чекав. Але як багато може допомогти Божа Матір, якщо молитися до Неї у вірі й радості про того, за кого підноситься молитва. Це все так неймовірно, що я й досі не можу оговтатися. Ще вчора – стільки проблем у відносинах з тим моїм старим товаришем, а сьогодні – цілковите взаєморозуміння та довіра. Це справжнє щастя – коли все саме так, як воно повинно бути. О, чудодійна Тихвинська-Львівська ікона Пресвятої Діви Марії...

Вам это будет интересно!

Последние новости