Дорога в совершенство

Пригадую, як 20 років тому, в шаленстві боротьби за нову Україну, ми не могли простити радянській влади не тільки голодоморів, репресій, цензури, залізної завіси, а - першопричину цього всього - подвійної моралі. Нам здавалося, що помінявши вивіску, кокарди і форму власності, станемо високоморальними. Усі. І навіть ті, хто були носіями проклятущої подвійної моралі, стануть носіями єдиних і одних для всіх моральних імперативів. А дзуськи! Демократичні завоювання і свободи виявилися благодатним перегноєм для моралі потрійної,страшнішої навіть за її відсутність чи відкрита аморальність. Та й ніде вони не ділися, вчорашні носії подвійної моралі - стукачі, казнокради, карєристи, лицеміри, брехуни, слуги системи і вороги свого народу. Це їх заслуга в тому, що сьогодні трояка мораль стала нормою життя так званої національної еліти, тих, від кого залежить у певній мірі життя всього суспільства.Думати одне, говорити-друге, а чинити - третє. Цю манеру простосерду колоніальних "зубрів" перехопила ловко постколоніальна молодь, надто задіяна в політично-журналістській сфері. Та Бог з ними -їм жити треба. Але коли старі комутанти, стукачі і злодії, які на твоїх очах обкрадають Україну, вириваючи і з твого рота останній кусок хліба, позбавляючи тебе останніх можливостей і шансів на творчість, дискредитують національну ідею, і взагалі, усе, що є святого, і все це під гаслом боротьби за цю нещасну Україну, та ще й виставляючи себе героями, нібито переслідуваних владою, стає смішно. І не лиш мені. З Яворівського, який зачиняв Спілку письменників на ключ, дивлячись в оплачені щедро телекамери, з Крима, що щось там варнякав про рейдерів, зі Шкляра, що вдавали щосили із себе патріотів і борців проти влади, якій забажалося приміщення Спілки, сміялася усі Україна. Мені дзвонило чоловік з двадцять. З різних куточків України, в деталях і з гумором описуючи цей черговий фарс деребанщиків спілчанського майна. Як у тому анекдоті про орду, що доти грабувала населення, доки воно не почало сміятися. Але цей сміх мене тішив. Бо нарешті народ, зазомбований лукавством цього многоликого Януса, прозрів. Навіть Марія Якубовська, що рвала від любові вірної до "вождя" шовки на своїх розпашілих грудях, привселюдно покаялдась в "Українській літературній газеті". Оце сміх так сміх. Посміховище так посміховище. Ніколи не думала, що розвінчування лже-герої і підставних патріотів може бути таким веселим. Народ прозріває. А це значить, що орді нібито націонал-патріотичній скоро може стати не лиш сумно, а й непереливки.

Последние новости