Дорога в совершенство

Впевнена, що та наруга, яку вчинив Володимир Яворівський над Національною спілкою письменників України, розпродавши її нерухомість, вартістю в сотні мільйонів доларів, згодом увійде в хрестоматію вітчизняної, а, може, й світової криміналістики як найцинічніша афера епохи Незалежності, а в новітню історію України – як найбільша, найганебніша дискредитація української ідеї і її носія – української інтелігенції. І така «значимість» її не в унікальності чи масштабності світовій, навпаки, в примітивній, такій традиційно-звичній для нас, українців, прополених, провіяних на всіх вітрах історії, протертих на її жорнах, розбавлених рабсько-холуйською кров’ю, «традиції» прощати своїй так званій еліті усі її гріхи і підступи, а надто оцю її сверблячку сучу: дорвавшись до влади, підло й підступно продавати неньку Україну за срібняки іудині, лукаво прикриваючись високими ідеалами, національними ідеями, державними інтересами, і навіть брехливими молитвами за Україну, «розводити» довірливий свій народ, тихцем переповзаючи з награбованим скарбом під надійні штандарти сусідніх могутніх держав. Сьогодні ми не можемо знайти сліди своєї т.з. аристократії серед російських дворян і польської шляхти, завтра усіх цих призвідців національної поразки прийдеться шукати серед громадян демократичної Америки та почесних пенсіонерів азіатського нафтогінного раю. Тим часом обдерті, як липка козами, аборигени з «упоєнім» будуть ностальгувати за квітучою ненькою Україною під «молитви» новоявлених доморослих «пророків», не помічаючи, як ті знімають з них останню свитину. Печальна картина, зате в дусі української народної мелодрами.
Проте цю ганебну традицію, яка повторювалася на кожнім витку нашого планетарного буття, передавалася з покоління в покоління, як поламка в хромосомах, можна було б перервати, якби в 90-х минулого століття, на зорі Незалежності в Україні відбулася не тільки люстрація персоналій, а й історичних подій. Принаймні, тоді б національно-визвольні змаги не очолили виплекані колоніальною системою і нею ж міфологізовані «інженери людських душ» типу Яворівського та інших. Прізвища цих нині ще сущих «героїв-державників» нам відомі, от тільки не всім відомо, з яких центрів керувався і спрямовувалася і спрямовується їхня аж надто шкурно-матеріальна любов до неньки України. Хоча, один центр відомий – власний кендюх, захланне бажання розбагатіти будь в який спосіб. Звичайно, важко було стримати ці пристрасті в епоху первісного накопичення капіталу, в яку перетворили наші моральні авторитети таку довгождану, омріяну і «кровію политу» «епоху незалежності й національного відродження».
В результаті – «маємо те, що маємо»: повністю дискредитовану національну ідею, яка стала розмінною монетою і крапленою картою в нечесній політичної грі, красивою ширмою в гонитві за владою, багатством, званнями, преміями, місцем у сучасній ієрархії сильних світу цього. Не дивно, що цю саму національну ідею, зганьблену її ж вельможними «носіями» нині змушені про всяк випадок підтримувати в екстремістських проектних форматах її явні противники.
Та все ж остаточно скомпрометувала «святая святих», обливши дьогтем світлий образ «честі і совісті нації», сірич письменницької братії, заразом принизивши усю українську літературу гучна афера сьогочасних керівників Спілки письменників її багатющим майном. І недавній, на початку березня, театральний «пасаж» Володимира Яворівського із закриттям офісу НСПУ на Банковій, 2 нібито на знак протесту проти влади, яка не фінансує Спілку і перекрила рахунки орендарів, насправді знак усім членам її, що можуть замовляти по улюбленій Спілці панахиду. І це, здається, теж усі нарешті зрозуміли. Про що свідчить і тривожне « Рятуймо Спілку!» молодої письменниці і журналістки Наталі Позняк-Хоменкона її блозі, а надто недавня і зовсім несподівана стаття в «Українській літературній газеті» голови Львівської письменницької організації Марії Якубовської, чи не найбільшої прихильниці Яворівського і його авантюр, особливо з вигнанням мене із НСПУ, а Михайла Сидоржевського з посади редактора «Літературної України». Хоч прозріння Якубовської дещо іншої природи, та все ж почало збуватися моє передбачення, що скоро, дуже скоро, прийде до членів НСПУ прозріння і каяття.
І от сталося. Нібито скоро, але насправді – пізно. На жаль, письменники самі собі вимастили ворота дьогтем. Амінь.

Вам это будет интересно!

Последние новости