Дорога в совершенство

Свято зі сльозами на очах... Цей рядок із всім відомої радянської пісні - правда, гірка, сумна правда. І чим більше дізнаюся зі ЗМІ негативної інформації про причини і наслідки "Великої Вітчизняної", або, як ми "цнотливо" кажемо - Другої світової, тим гіркіше плачу в День Перемоги. Може тому, що у моїх генах, як у генах усіх моїх ровесників, зачатих батьками-фронтовиками і матерями, що були "під окупацією" у перші повоєнні роки, ця війна досі спливає кров"ю убитих 20-літніх солдатиків -однолітків наших батьків, сльозами їхніх матерів і кричить криком юних вдів...Але замість того, щоб цей День став днем осмисленням і осудженням усього того диявольського промислу, що зіткнув з примхи двох сатанистів Гітлера і Сталіна у кривавій бойні народи Європи, замість того, щоб ми усі всім народом клялися, що ніколи не дозволимо повторитися цьому жахіттю, тобто з огляду на нинішні військові дії у мусульманському світі, не дамо розгорітися третій світовій, наша т.з. політична еліта, незалежно від сповідуваної нею ідеології, намагається підло у цей День святий потерзати за нерви свій терпеливий електорат, бо за народ нас вони не мають, за націю - теж! То вони хочуть віддати Росії нашу українську перемогу, то підкидають поради, який прапор вивішувати на балконах і адмінуправах.
- Доки вони нас мучити будуть? - спитала мене моя сусідка, яка юнкою пережила війну і бачила своїми очима форсування Дніпра і його червону воду, вкриту густо тілами наших солдатів. Це вона питала не про фашистів, не про Сталіна з Берією, а про українських президентів, нардепів і чиновників сьогочасних, політика яких, ставлення до народу і держави не сумісні з їх життям і їх продовженням у часі. Без винятку.Сьогодні українці, проживши 20 років в стані експериментів над ними різних бездарностей, аморальних комутантів, продажних гетьманчиків, призначених царями "всєя" - намісників- потьомкіних, єдині у своїй ненависті до влади. Повторюю: будь-якого окрасу. Ненависть нарешті об"єднала усіх українців, незалежно від віросповідування і мови, якою вони розмовляють. І якби нас не ділили на схід і захід,радянських фронтовиків і воїнів ОУН-УПА, окупантів і окупованих, рускоязичних і україномовних, які б диверсійні пакети не підкидали нам під пороги, як би не роз"єднували сумнівами - нація ми чи ні, нас об"єднала ненависть до своєї політичної еліти.І зневага до еліти творчої, цієї ялової корови, яка або жере в три горла з корита державного, або, як вівця, боязко скубе осот попідтинню у сильних світу цього. Печальним прикладом цього стали не помічені ЗМІ події у Львові: майже 100 -сто!ціла козацька сотня! - письменників, земляків великого Франка, взяли участь у безпрецедентному як на наш цивілізований час полюванні на відьом, під командуванням сумнозвісного політичного блудника Володимира Яворівського і його поплічників Анатолія Крима, Василя Шкляра та ін. У дні, коли критикований ними Президент підписав Закон "про доступ до інформації", вони вчинили розправу над головою Львівської обласної орг. НСПУ М. Якубовською, яка услід за мною і Н. Околітенко теж спробувала розворушити сонне з бодуна письменницьке військо реєстрове,щоб воно гуртом поцікавилось у згаданих товаришів, навіщо вони без рішення письменницького з"їзду самочинно розпродали майно НСПУ (4 будинки творчості, поліклініку тощо. І сотня письменників, рада нагоді вислужитися,слухала "казки" своїх столичних очільників,гидко копирсаючись у брудній білизні тієї, якій щойно лизали дупку.Особливо старались герої України, поети-патріоти і колєжанки вчорашні по філіжанці кави. Найцікавіше, що після цієї вакханалії, зробивши свою справу чорну, "друковані" львів"янки, как ні в чьом нє бивало, ходили в церкву і чемно відсвяткували День Матері 8-го, і, як справжні галичанські патріотки, критикували парад на Хрещатику 9-го травня,ніби ще недавно не махали червоними фанами одна поперед одної Отаке воно - інтеліґентне єзуїтство. На щастя, водиться воно тільки в закислих "вершках" так званої еліти, себто у тій частині т.з.інтелігенції, яка СПЛИВАЄ і не тоне, і яку деякі українці називають на російський штиб - зливками... Дай Боже, в каналізацію історії... І це буде найбільша перемога українців у всіх війнах, а найперше - у борні із найбільшим врагом-супостатом - власним дворушництвом, підступництвом, прислужництвом. Свято- без сліз. Та чи доживу до Дня такої перемоги?

Вам это будет интересно!

Последние новости