Дорога в совершенство

Уривок з моєї книги "Злочини КДБ в Києві"

            Після закінчення Другої світової війни, у 1946 р. в Києві було оселено близько 18 000 працівників КДБ, переважно росіян за етнічним походженням. Більшість з них отримали житло на Борщагівці – цьому досить великому, хоча й малокомфортному районі міста. Головне управління КДБ в Києві намагалося максимально приховати факт розселення своїх працівників у відомчих будинках, але ж людям рот затулити надзвичайно важко, а тому досить скоро міські мешканці дізналися про те, що на Борщагівці масово роздають квартири КДБістам.

            Відомо, що серед КДБістів завжди була чимала кількість алкоголіків. Розпивання міцних спиртових напоїв було улюбленою справою злочинців з внутрішньої комуністичної армії шпіонив за власним народом. А де алкоголь – там і насильство, ґвалт, сутички, різанина, вбивства. З 1946 року Борщагівка перетворюється на найбільш криміногенний район столиці України, хоча раніше це було тихе зелене передмістя з великою кількістю храмів. Але всі тутешні храми були знищені ще в 1930-х. Повсюди по борщагівських мікрорайонах радянська влада набудувала шкіл з російською мовою викладання, оскільки діти КДБісти хотіли, щоби їх діти навчалися рідною мовою.

            В 1950-х кількість звернень в міліцію щодо зґвалтувань на Борщагівці стала рекордною не тільки в Україні, але й у цілому Радянському Союзі. Стабільно щотижня знаходили убитими 1-2 особи, переважно застреленими за допомогою пістолетів тих типів, що вважаються табельною зброєю працівників КДБ. Значно зросла й молодіжна злочинність, зокрема серед вихідців з російських, тобто КДБшних, сімей. Хоча у більшості випадків батькам вдавалося витягнути своїх дітей з проблемних ситуацій, в які ті потрапляли, але не завжди.

            Ще й досі Борщагівка залишається величезним притулком для алкоголіків, наркоманів, злодіїв та різних небезпечних осіб. Це все спадок ще з радянських часів. КДБісти започаткували традицію чоловікам збиратися великими компаніями кожного вечора й пити горілку, нічим її не закушуючи, а лише закурюючи міцними цигарками. Такі щоденні збори допомагали КДБістам слідкувати за поглядами місцевого населення щодо політики комуністичної влади, а також дозволяли розслабитися й відчути себе людьми. Зрозуміло, що на роботі КДБісти ставали звірами, втрачаючи людське обличчя, але ж їм хотілося й відпочити, забути про постійні кошмари своїх професійних обов’язків. І тому вони зустрічалися групами й пили, пили, пили.

            Зараз більша частина тих КДБістів – літні люди, громадяни України, що отримують державну пенсію. Часто й подовгу хворіють, бо минулі гріхи не минають так просто. Йдучи Борщагівкою, нерідко можна зустріти старого чоловіка з сумними й задумливими очима, якими він хоче щось сказати, але не наважується – стримує себе, бо не вірить, що його хтось пробачить чи хоча б зрозуміє. Не всі з них і тепер усвідомлюють злочинний характер радянської влади та, відповідно, принципів діяльності Комітету державної безпеки, і це – дуже важливе завдання теперішньої преси, телебачення, мистецтва, літератури. Вони мають пояснити колишнім працівникам комуністичної системи, в чому був їхній гріх. Кожна душа – величезна вартість, а тому слід з усією відповідальністю поставитися до завдання поширення історичної освіти з належним висвітленням радянської епохи серед населення не тільки Києва, але й цілої України.

Вам это будет интересно!

Последние новости